Етапи формування концепту «політична мережа»

Автор(и)

  • С. В. Савойська Міжрегіональна академія управління персоналом

DOI:

https://doi.org/10.31558/2519-2949.2021.2.16

Ключові слова:

«політична мережа» як концепт і явище; модель мовної політики; політичні сили; Росія; проросійський; незалежна Україна; проукраїнський; радянська доба

Анотація

Досліджуються етапи формування концепту «політична мережа», який, на думку багатьох дослідників, існує давно у різних формах і значеннях. У нашому випадку політична мережа розглядається не лише як концепт, а й як структурна інституція та невід’ємна складова моделі мовної політики, яка, окрім іншого, об’єднує інститути та інституції. Зазначається, що вплив традиційного і нового інституціоналізмів, останній із яких сформувався у постмодерну добу, на формування мережи та міжмережеві взаємодії моделі є різним хоча б тому, що ці явища поєднують індивідуальні, групові і масові форми, об’єктивні і суб’єктивні чинники, які визначають характер, межи та спрямованість політичних дій. Звертаємо увагу на традиційний інституціоналізм, на основі якого була сформована радянська політична мережа моделі мовної політики, позаяк він деструктивно впливав на взаємодію з іншою політичною мережею, яка діяла на території Радянської України підпільно на базі національно-демократичних політичних сил. Цю взаємодію досліджуємо на основі діяльності шістдесятників і дисидентів, які при радянській владі відстоювали право на культурну автономію, самостійний розвиток, використання української мови, розвиток культури та ін. Акцентуємо увагу на тому, що саме у радянську добу було закладено основи формування, з одного боку, проукраїнської, з іншого, – проросійської політичної мережи. Проукраїнська політична мережа формується на основі національно-демократичних інституцій, а проросійська – на базі «лівих» політичних сил, основою яких у радянську добу були комуністи, а в незалежній Україні – соціалісти, оновлені соціальні демократи, нові комуністи, різного складу центристи та ін. Така мовно-політична ситуація вимагає: узгодження позицій різних суб’єктів політики, які мають сформулювати спільну мету і цілі, виробити правила та норми взаємодії, що базуються на вимогах добровільності, рівноправ’я та автономної діяльності; укладання угод, які забезпечать відкритість та прозорість функціонування політичних мереж у межах моделі мовної політики.
Обґрунтовано, що сучасні політичні мережи формуються на базі інформаційно-комунікаційних центрів, які створюють простір для мережевих взаємодій з попередження та розв’язання проблем, зокрема і мовно-політичних. Вони є важливою складовою моделі мовної політики, позаяк одні з них об’єднують формальні, інші – неформальні конструктивні чи деструктивні інститути. Наприклад, якщо російські слов’янофіли у XIX ст. мріяли про об’єднання слов’ян навколо російської мови і культури, то кирило-мефодіївці − про рівність учасників слов’янського об’єднання, самостійність кожного племені після об’єднання, а також народне правління. Тобто, в основу політичної мережи моделі мовної політики кирило-мефодіївці, що існували напівлегально, поклали українську культуру, комунікації і свободу, коли кожен народ мав право створити власну літературу і культуру, вільно користуватися рідною мовою, то російські слов’янофіли намагалися усі народи об’єднати навколо російської мови і культури. З’ясовано, що таке їх бажання залишається у силі і наразі. Змінилися лише назви партій, організацій, товариств та ін. інститутів, які є основою формування сучасних політичних мереж моделі мовної політики.

Посилання

Бебик В. К проблеме коммуникации и ее функции в обществе. Персонал. 2004. № 3. С. 28-33.

Брацкі А. Українське мовне питання чи питання української мови – соціо-психокультурний аспект.

К.: Центр українознавства Київського національного у-ту ім. Т.Шевченка, 2012. Вип. 8. С. 86-89.

Вінникова Н. Вплив політичних мереж на прийняття політико-управлінських рішень. Стратегічні пріоритети. 2013. №1 (26). С. 38-41.

Дзюба І. Нагнітання мороку: Від чорносотенців початку XX століття до українофобів початку століття XXI. К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2011. 503 с.

Іванишин В. Нація, державність, націоналізм. Дрогобич: Відродження, 1992. 175 с.

Іванченко К. Концептуалізація поняття «політична мережа»: основні підходи. Політикус. 2018. № 3. С. 9-14.

Куць О., Заблоцький В. Мовна політика в Украні: аналіз та впровадження: Монографія.

Х: ХНУ ім. В. Каразіна, 2007. 300 с.

Клинченко Т. Мовно-культурний розвиток в Україні: політичні відносини і культурні реалії. Національна інтеграція у полікультурному суспільстві: український досвід 1991-2000 років / Збірник. Відпов. ред. І. Ф. Курас, О. М.Майборода. Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2002. С. 215-238.

Кресіна І., Горбатенко В. Основні напрями правового регулювання мовної політики.

Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. С. 335-343.

Лопушинський І. Мовно-політичний сепаратизм як лінгво-політичне явище. Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми: матеріали ХІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 30 листоп. 2016 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2016. Ч. 1-2. С. 31-34.

Малишенко Л., Голка В. Громадсько-політичні мережи як нові принципи відносин у сучасних суспільствах. Політичне життя. 2018. №2. С. 61-66.

Масенко Л. Мова і політика. К.: Соняшник, 1999. 100 с.

Мирошниченко И. Сетевой подход в политических исследованиях: содержание и направления развития. Человек. Сообщество. Управление. 2013. №3. С. 68-86.

Нагорна Л. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики.

К.: Світогляд, 2005. 273 с.

Поліщук О., Яджак М. Мережеві структури та системи: ієрархії та мережі. Системні дослідження та інформаційні технології. 2018. № 4. С. 82-95.

Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року у справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі навчальних закладів України (справа про застосування української мови). Конституційне законодавство України: Законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення. К., 2000.

С. 858-862.

Романюк А. Сутність та основні підходи щодо визначення соціально-політичних поділів. Соціогуманітарні проблеми людини. 2005. № 1. С.42-48.

Саворская Е. Политические сети в процессах надгосударственного регулирования: европейский и мировой опыт. М.: ИМЭМО РАН, 2018. 128 с.

Северинюк В. Політична поведінка: проблеми теорії та методології: монографія. Київ; Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2009. 432 с.

Скубашевська Т. Мовні стратегії у формуванні міжкультурного діалогу у європейському просторі (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. ... канд. філософ. наук: 09.00.10 / Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України. Київ, 2005. 19 с.

Ткаченко А. Сутність та види політичних мереж у контексті політичної взаємодії. Наукові праці. Політологія. 2012. Випуск 166. Том 178. С. 91-94.

Трибушний О. Мовна політика в Україні: проблеми і пріоритети. Віче. Київ, 1997. №9 (66).

С. 99-107.

Фельдман Д. Мережа світової політики: від проблем концептуалізації до глобалізації охлосом. Порівняльна політика, 2014. Т.5 №3 (17). С. 47-59.

Шемчушенко Ю., Горбатенко В. Законодавство про мови в Україні: хронологічний моніторинг, класифікація, понятійна основа. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом.

К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. С. 157-174.

Якушик В. Лінії політичного і культурно-цівілізаційного розмежування в сучасній Україні.

Наукові записки / Курасівські читання. 2005. К.: ІПіЕНД, 2006. 391 с. / Сер. «Політологія і етнологія»; Вип. 30, кн. 1. С. 386-389.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-07-14

Номер

Розділ

Політична культура та ідеологія