Політичне життя

Вимоги до авторських оригіналів статей.

Редакційна колегія приймає до друку статті виключно за умови їх відповідності вимогам МОН України.

Освітні процеси в Криму, як основа формування національної ідентифікації: проблеми майбутньої реінтеграції

А. С. Баскакова — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

Стаття направлена на дослідження сучасних освітніх процесів, які відбуваються на території окупованого Криму. Представлено історико-політика складова, яка вплинула на сучасну політичну ситуацію. Увагу приділено змінам освітнього процесу, які відбулися після окупації півострову. В статті сформульовані проблеми майбутньої реінтеграції півострову, які слід вже зараз починати вирішувати, насамперед, в сфері освіти.
Виділено основні тези, на які опирається окупантська влада в освітньому процесі, а саме: розрив будь-яких зв’язків з Україною (основна ідея); формування загальноросійської громадянської ідентичності; викривлене сприйняття України; заперечується існування України як держави; виховання в молодого покоління почуття причетності до долі рф; формування позитивного ставлення до керівництва росії / радянського союзу, диктатури, беззаперечності сили влади; створення негативного сприйняття країн колективного Заходу; позитивне ставлення і сприйняття російських традиційних морально-духовних цінностей; мілітаризація.
Визначено, що після окупації Кримського півострову відбувається процес тотальної русифікації освіти та фактичне знищення україномовної й кримськотатарської освіти на півострові. Обґрунтовується думка про те, що вивчення лише однієї російської мови та викладання нею є порушенням базових прав корінних народів та національних меншин на отримання освіти рідною мовою. Акцентовано, що освітній процес перетворився в умовах окупації на інструмент пропагандистської політики росії та одночасно на засіб знищення усього, що пов’язує Крим з Україною. Визначено ознаки політики окупаційної влади в Криму щодо освіти і визначено, що сьогодні неможливо отримати освіту рідною мовою. Освітній процес характеризується тотальною мілітаризацією навчального процесу. Окупаційна влада не дотримується рішення Міжнародного суду й продовжує курс на тотальну русифікацію освітнього процесу.
Необхідним є вивчення впливу освітніх процесів, які зараз відбувають на Кримському півострові щодо формування національної ідентифікації. Це нагальна проблема, вирішення якою має стати основою щодо усвідомлення молодого покоління населення півострову себе, як українців.

Колективна пам’ять як фактор діяльності громадянського суспільства

О. В. Батрименко , О. І. Ткач , С. О. Васько — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядається колективна пам’ять як чинник активізації громадянського суспільства. Розглядаються теоретико-методологічні підходи до інтерпретації колективної пам’яті та до інтерпретації громадянського суспільства. Проведено кореляційний аналіз між двома категоріями на теоретичному та прикладному рівнях.
Громадянське суспільство – комплексне явище, яке відображає суспільний стан розвитку в найширшому розумінні, але може бути визначене крізь призму соціологічного (як соціальна структура), нормативно-політологічного (як неурядові організації), правового та правового підходів. (як реалізація громадянських прав), а також методологія соціального конструктивізму (громадянське суспільство існує в контексті та через комунікацію).
Внаслідок абсолютизації ролі громадських організацій і раціональних теорій науковці менше уваги приділяють вивченню ірраціональних факторів, проте останні здатні впливати на суспільну діяльність у більших масштабах. Зокрема, доведено, що колективна пам’ять активізує громадянське суспільство внаслідок конструювання національної ідентичності, сприяючи формуванню та збереженню легітимних соціальних норм. Через колективну пам’ять підвищується рівень національної свідомості та громадянської відповідальності, а отже, створюються умови для громадянської активності, що зрештою призводить до інституалізації та поступу громадянського суспільства.
Колективна пам’ять, на відміну від історичної, не фальсифікує минуле, тому вимоги, які артикулює громадянське суспільство через пам’ять про наслідки тих чи інших подій, є потребами громадськості, яка змушує цю громадськість здійснювати свою діяльність доцільно, ефективно, інституціоналізовано та для суспільного блага.Обґрунтовано, що актуальність дослідження колективної пам’яті є надзвичайно важливою для України в умовах воєнного стану, оскільки сучасний соціальний стан характеризується значними ірраціональними факторами.

Політика Словаччини щодо підтримки України в умовах військової агресії росії

В. В. Бусленко — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

Проаналізовано форми та політичну значущість підтримки Словаччиною України в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації в лютому 2022 р. Звернена увага на роль ключових словацьких політичних акторів в міжнародній підтримці України. Розглянуто міжнародні та національні нормативно-правові акти, що визначають політику Словаччини щодо військової агресії росії. Показано, що військова, гуманітарна, економічна допомога Словаччини, підтримка в наданні України статусу кандидата в члени ЄС, а також в посиленні санкцій проти російської федерації, свідчать про те, що Україна має надійного союзника. В більш ширшому контексті допомога Словаччини розглядається як вияв консолідованої боротьби європейських держав за збереження демократичних цінностей, дотримання норм міжнародного права, побудови нової системи колективної безпеки за умов відкритої агресії.
Визначено конкретні вияви та політичний контекст надання військової допомоги Україні. Проаналізовано позиції словацьких партій та їх лідерів щодо перспектив військової підтримки. Після парламентських виборів в Словаччині в 2023 р. та формування уряду навколо популістської SMER-SD українсько-словацькі відносини стали менш передбачуваними. Фактично Словаччина рухається по шляху уряду В. Орбана в Угорщині, що дозволяє змоделювати ймовірні ризики. За таких обставин відбувається згортання надання військової допомоги Україні, з´являються передумови ускладнення просування до членства в ЄС та НАТО. Підсумовано, що радикалізм Р. Фіцо може дещо зменшитися на фоні консолідованого рішення ЄС щодо підтримки України в її боротьбі з росією та визнанні останньої спонсором тероризму а також необхідності досягнення компромісів з партнерами по коаліції та проведення узгодженої політики в рамках НАТО. Створення мінімально виграшної коаліції в перспективі може призвести до нестабільного функціонування самого уряду, що дає шанси для репозиціонування політичних сил.

Самоврядування як чинник розбудови громадянського суспільства в Республіці Польща

М. А. Волківський — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті показано, що важливим елементом для поширення громадянської активності та розвитку громадянського суспільства є розвиток самоврядування в органах місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування та громадянське суспільство є незалежними один від одного інститутами, але впливають один на одного. Не існує повноцінного сучасного громадянського суспільства без налагодженої системи інституційного самоврядування. Так само, як не існує ефективного місцевого самоврядування без його зміцнення через співпрацю з інститутами громадянського суспільства. Крім того, місцеве самоврядування не може адекватно виконувати свої соціальні завдання без застосування принципу субсидіарності. Визначено причини слабкості громадянського суспільства в Польщі.
Водночас зазначається, що реформа місцевого самоврядування, загальні вибори до органів місцевого самоврядування, запровадження інституту законодавчої ініціативи громадян, запровадження так званого бюджету участі та запровадження референдуму свідчать про велике значення цих нових форм демократії для розвитку та функціонування громадянського суспільства.
Соціологічний аналіз громадянських позицій поляків приводить до висновку про значну соціальну пасивність громадян, а отже, про слабкість польського громадянського суспільства.
Констатується, що квінтесенцією ідеї громадянського суспільства є переконання, що життя в демократичній державі, в якій більшість питань вирішується більшістю, об’єднаною в політичні партії, не повинно призводити до апатії та відчуження громадян від суспільного життя, а навпаки, повинні існувати незалежні від дій політичного апарату сучасної держави механізми розвитку громадянського престижу та соціальної самоорганізації.

Забезпечення конфіденційності в медіації політичних конфліктів

М. В. Калашлінська — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядається сучасний стан інституту медіації в контексті політичних процесів та його роль у вирішенні конфліктів між політичними силами. Автор детально розглядає ефективність та виклики впровадження професійної медіації в політичну сферу, зокрема у випадках, коли традиційні методи досягнення згоди виявляються неефективними. Особлива увага приділяється проблемам довіри до процедури політичної медіації та необхідності гарантування конфіденційності. Автор наголошує на потенціалі медіації у врегулюванні політичних конфліктів та визначає перспективи її використання в даній сфері. Також обговорюється роль медіації в контексті розвитку сучасного суспільства та важливість інтеграції цього методу в політичні практики. Аналізуються фактори, що впливають на розвиток медіаційного процесу у політичному середовищі, зокрема відсутність інституту професійної медіації та відповідних медіаційних центрів. Стаття визначає недоліки існуючої системи та робить акцент на необхідності розвитку та підтримки медіації як ефективного інструменту вирішення політичних конфліктів. Стаття також аналізує динаміку етапів медіаційного процесу та виклики, пов’язані з їх послідовністю. Зокрема, розглядається питання обов’язковості та можливості впровадження етапів у конкретному порядку. Виходячи з досвіду використання медіації у різних сферах, автор статті акцентує на значущості забезпечення конфіденційності в медіаційних процесах, зокрема в політичних сферах. Додатково, розглядається сучасне законодавче регулювання та етичні кодекси, які визначають стандарти поведінки для професійних медіаторів. Зокрема, аналізується підходи до гарантування конфіденційності в контексті політичних процесів та визначається необхідність розробки чітких та ефективних правових механізмів для забезпечення дотримання конфіденційності в політичних медіаційних випадках. У висновках статті висвітлюються переваги та недоліки використання медіації в політичних процесах, а також надається аргументація щодо стратегічної важливості та невідкладності інтеграції професійної медіації у політичну сферу. Зроблені висновки спрямовані на розвиток та вдосконалення інструментів медіації для подолання політичних конфліктів, а також впровадження ефективних заходів з гарантування конфіденційності в цьому контексті.

Особливості інституціоналізації громадянського суспільства України в умовах воєнного стану

О. А. Корнієвський — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню громадянських активностей в умовах воєнного стану в Україні. На загальному тлі щорічного повільного зростання кількості різних за спрямуванням громадських об’єднань схарактеризовано відмінності інституціоналізації громадянських активностей після повномасштабного російського воєнного вторгнення 24 лютого 2022 р. від попереднього періоду протидії російській збройній агресії, під час якого відбувалися бойові дії на сході України. Українське громадянське суспільство в ці періоди виявило здатність до оперативної громадської самоорганізації, перебираючи на себе частину функцій держави, передусім у гуманітарній та соціальній сферах. Йдеться, зокрема, про забезпечення всім необхідним українських військових; вирішення нагальних проблем цивільних осіб, які постраждали від бойових дій, а також інклюзивних категорій населення; появу нових соціальних груп (внутрішньо переміщених осіб, ветеранів АТО). Усе це спричинило зміну структурно-інституційної конфігурації українського громадянського суспільства, своєю чергою, зумовило збільшення в його соціогуманітарному сегменті частки волонтерських, благодійних, інших соціально орієнтованих громадських об’єднань, зокрема асоціативного типу, створених за мережевим принципом гуманітарних штабів і волонтерських центрів. Завдяки синергії влади, громадськості та бізнесу, допомозі іноземних донорів в Україні запрацювала регіональна мережа гуманітарних, соціальних, освітніх, журналістських та інноваційних громадських хабів і центрів. Успішні практики громадської самоорганізації, державно-громадської взаємодії в умовах війни з вирішення проблем різних інклюзивних груп населення сприятимуть залученню можливостей громадського сектору до відновлення та розбудови безпечного середовища у громадах, що пережили бойові дії та окупацію, загалом до відбудови України у післявоєнний період.

Функціонування ЦНАП та Дія.Центрів у системі е-врядування

Ю. В. Окуньовська — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

Дана стаття розкриває особливості функціонування системи електронного врядування у контексті державної політики України та демонструє генезу розвитку центрів надання адміністративних послуг у Дія. Центри. Визначається, що цифровізація відбувається у всіх сферах суспільно-політичного життя та покликана наблизити взаємодіяю влади, громади та бізнесу. Цифрові технології використовуються у системі публічної влади та завдяки запровадженню електронного врядування спостерігається суттєва економія державних коштів.
У даній статті досліджуються центри надання адміністративних послуг, їх специфіка, кількість, державна та міжнародна підтримку. Вивчено, що центри надання адміністративних послуг орієнтуються не лише на надання адміністративних послуг, а й під впливом цифровізації, і електронних послуг, що стали основою для переходу до Дія.Центрів.
Під час дослідження було акцентовано увагу на тому, що Дія Центри на відміну від центрів надання адміністративних послуг надають не лише адміністративні та е-послуги, а й формують комплексні розв’язання нагальних проблем громадян, шо можна вирішити в одному місці.
Проаналізовано регіональний аспект поширення Дія. Центрі впродовж 2022-початку 2024 року. Визначено, що найбільш активно Дія. Центри відкривалися у Тернопільській, Львівській, Волинській, Рівненській, Івано-Франківській областях.
Визначено проблеми українського суспільства у системі електронного врядування а саме, відсутність необхідних навичок у громадян для користування електронними послугами та нерівний доступ до інтернету по всій території України.
Функціонування центрів надання адміністративних послуг у системі е-врядування та створення на їх основі Дія. Центрів свідчить про трансформаційні зміни українського суспільства.

Гуманітарна політика як інструмент подолання кризи громадянської ідентичності

Г. М. Сащук — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано особливості та перспективи використання гуманітарної політики як інструменту запобігання та подолання кризи громадянської ідентичності.
Встановлено, що у більшості випадків громадянська ідентичність визначається через самоусвідомлення і самоідентифікацію громадянина із конкретною державною, тобто її громадянською спільнотою, незалежно від етнічного коріння та національного походження. Формування громадянської ідентичності є одним із ключових завдань гуманітарної політики держави,
З’ясовано, що в умовах глобалізації особливого значення набуває проблематика подолання кризи громадянської ідентичності, що може включати в себе цілеспрямовану політику держави у сферах формування світогляду, національної самосвідомості і менталітету, національного характеру, історичної та етнонаціональної пам’яті, підтримання національних традицій, символів та стереотипів поведінки громадян.
Окреслено типи ідентичності, які можуть бути об’єктом гуманітарної політики держави та узагальнено досвід демократичних країн у сфері реалізації гуманітарної політики як інструменту подолання кризи громадянської ідентичності.
Доведено, що гуманітарна політика держави має бути спрямована на зміцнення передусім суверенітету, й у деяких випадках може не бути тотожною з гуманітарними політиками окремих культурних груп, які утворюють громадяни цієї держави. Крім випадків, коли такі культурні групи розраховують на державне сприяння їхнім інтересам й беруть на себе певні зобов’язання щодо підтримки держави.
Підсумовано, що якісні демократичні перетворення в усіх сферах новітнього українського суспільства потребують формування адекватної національної концепції взаємодії громадянського суспільства й держави, юридичне та моральне підґрунтя якої вже закладено.

Методологічні аспекти інституціоналізації громадянського суспільства в Україні

М. І. Хилько , Н. І. Крицкалюк — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

Поняття «інституціоналізація громадянського суспільства» визначено як процес перетворення явища, руху (неформальних інституцій) на організовану установу; з упорядкованим процесом із певною структурою відносин, ієрархією влади, дисципліною, правилами поведінки; установленням суспільних інститутів; із процесом, а також із результатом процесу, в якому політичне (соціальне) явище стає упорядкованим, стандартизується за допомогою норм; як процес утворення і розвитку нових державних та суспільних інституцій як усталених форм організації діяльності людини, як заміна спонтанної чи експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, яка прораховується, моделюється і регулюється; як активний процес вироблення і закріплення соціальних норм, правил, статусів, ролей і перетворення їх на систему, яка спроможна діяти заради задоволення громадянських потреб.
Виокремлено основні форми та механізми взаємодії демократичних інститутів: консультації з громадськістю, участь у консультативно-дорадчих органах, проведення публічних заходів, залучення громадських органі¬зацій на рівні місцевого самоврядування. Визначено та проаналізовано три базові форми взаємодії громадських організацій та політичних партій – ініціативно-консультативну, координаційну, орієнтовану на тісну співпрацю. Охарактеризовано основні функції антикризової інституціоналізації громадянського суспільства: реалізація заходів для розвитку громадянського суспільства, регулювання соціальних параметрів економічного процесу, забезпечення політичної стабільності, зменшення рівня громадського напруження шляхом регулювання діяльності інститутів та створення нових громадських об’єднань.
Обгрунтовано, що інституціоналізація громадянського суспільства змінює його роль у становленні демократії за умови новітніх викликів. Після Революції гідності та в умовах воєнної загрози представники громадських організацій покликані відігравати важливі політичні функції перебудови держави, задіяння її інститутів у відповідності до європейських норм. Волонтери й добровольці, мережеві спільноти, різноманітні громадські ініціативи та рухи є суб’єктами, здатними утворити кістяк реального та спроможного громадянського суспільства.

Між неліберальною демократією і популізмом: мажоритарний авторитаризм у європейському політичному контексті

П. Л. Гайдаєнко — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджуються особливості функціонування сучасних європейських політичних систем, ліберальної та неліберальної демократії, розкривається поняття популізму та обґрунтовується практична взаємодія цих термінів.
Саме в піддані сумніву претензії націонал-популістів щодо їхньої ексклюзивної власності над представництвом загальної волі "національного народу" та їхньої здатності визначати якість "демократії" полягає мета статті. Їй відповідають такі завдання: роз’яснити поняття демократії, лібералізму та популізму для забезпечення міцної теоретичної основи для подальшої дискусії; провести аналіз складного та взаємопов’язаного характеру сучасної демократії та політичного лібералізму з метою показати, що ці поняття не можуть бути легко розділені;обґрунтувати, чому вжиття терміну "неліберальна демократія" є оманливим та небезпечним та запропонувати використання категорії "мажоритарний авторитаризм" для кращого розуміння та аналізу європейського популізму.
Було застосовано такі методи дослідження, як системний метод, бібліографічний та метод теоретичного узагальнення.
Вже кілька років поспіль ліберальна демократія в Європі зазнає серйозних випробувань під тиском націонал-популістських політичних сил, які називають себе "неліберальними демократіями", як це зараз відбувається в Угорщині з режимом, встановленим Віктором Орбаном. Однією з фундаментальних проблем сучасної політичної ситуації в Європі є те, що зростання популізму супроводжується дисоціацією між двома складовими конституційної та ліберальної демократії, які були основою європейських демократій після закінчення Другої світової війни.
Проаналізовано три основні компоненти сучасного розуміння демократії: суверенітет народу, представницьке правління та політичний лібералізм як механізм обмеження політичної влади та гарантія індивідуальних прав і свобод.
Розглянуто декілька інтерпритацій лібералізму: відзначену акцентом на політичному аналізі інституційного балансу влади та базованої на ідеї, що "ринок" – це сукупність індивідуальних взаємодій у громадянському суспільстві, яка повинна створити міцні зв’язки взаємозалежності між членами соціально-економічної сфери.
Акцентовано увагу на відзнаках популізму як політичного інструменту, а саме, суперечності між принципом народного суверенітету та ліберальним принципом. Ці протилежності є важливими та завжди нестабільними аспектами демократії.
Запропоновано уникати використання етикетки "неліберальної демократії", яка часто неправильно використовується для опису націонал-популізму, і перейти до розгляду актуальної політичної ситуації Європи через призму "мажоритарного авторитаризму". Визначено, що ця тематика відкриває можливості для наукових досліджень політичної, соціальної чи психологічної тематики.

Титул і зміст наукового журналу "Політичне життя"

«Політичне життя» – загальнополітичний, навчальний, науковий, науково-популярний журнал, присвячений дослідженням у сфері соціально-політичного та соціогуманітарного наукового знання. Тематика поданих статей має відповідати актуальним проблемам соціально-політичної реальності та сучасного політичного дискурсу. Практичне значення авторських статей має бути спрямоване на дослідження та рекомендації, які розкривають – світові, загальнонаціональні та регіональні політичні процеси; актуальні проблеми міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій; шляхи вдосконалення державного управління та місцевого самоврядування.

Макет журнала в повному форматі.

Військово-політична комунікація України з Європейським Союзом та США

М. С. Гурицька , В. А. Рихлік — Mon, 19 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано військово-політичну комунікацію, як невід’ємну частину складної мережі міжнародних відносин, де взаємодія між країнами у сферах військової та політичної діяльності визначається ефективністю використання інформаційних стратегій, що особливо важливо та актуально для України.
Мета дослідження націлене на аналіз та визначення особливостей військово-політичної комунікації між Україною та Європейським Союзом та Сполученими Штатами в період до 2021 та по 2023 рік.
Наукова новизна полягає в контексті геополітичних турбуленцій, таких як розширення російського впливу, криза в Україні та глобальні зміни, важливість військово-політичної комунікації стає стратегічно значущою. Здатність України ефективно відстояти свої позиції, захищати свої інтереси та мобілізувати підтримку міжнародної спільноти безпосередньо впливає на безпеку, стабільність та майбутні перспективи країни. Можливо появі нових гравців і технологій також може суттєво вплинути на стратегії військово-політичної комунікації, що потребує постійного моніторингу та адаптації.
З’ясовано, що військо-політична комунікація між Україною, ЄС та США в період 2021-2023 років виявилася ефективною та визначальною для регіональної геополітичної картини. Ця комунікація забезпечила не лише зміцнення відносин між Україною та її партнерами, а й послабила позицію Росії в регіоні. Крім того, Україні вдалося зберегти зацікавленість США і у стратегічних наративах співпраці та розвитку великої кількості позабезпекових форматів співпраці. Загалом протягом 2022 року Сполучені Штати Америки виділили на безпекову допомогу Україні більше 30,4 млрд дол., і ця підтримка стала вирішальною у посиленні обороноздатності та підсилення тактичної спроможності.

Почуття власності та нещодавно окуповані території

C. M. Натанаїлідіс — Mon, 19 Feb 2024 00:00:00 +0200

Ця наукова стаття заглиблюється в складну динаміку, що оточує поняття "почуття власності" в контексті нещодавно окупованих територій в галузі політичних наук. Оскільки глобальний ландшафт продовжує зазнавати територіальних змін, це дослідження має на меті розкрити психологічні, соціальні та політичні виміри, які лежать в основі розвитку та впливу почуття власності серед різних груп зацікавлених сторін.
Дослідження використовує міждисциплінарний підхід, інтегруючи знання з психології, соціології та політичної теорії для всебічного вивчення факторів, що впливають на формування почуття причетності у населення, яке постраждало від територіальних перетворень. На основі тематичних досліджень історичних та сучасних геополітичних подій у статті проаналізовано роль ідентичності, історичних наративів та міжнародних відносин у формуванні сприйняття окремими особами та громадами своєї приналежності до новопридбаних територій.
Крім того, у статті досліджується вплив підвищеного почуття власності на процеси державотворення, структури управління та стратегії розв’язання конфліктів після територіальних змін. Синтезуючи теоретичні засади та емпіричні дані, дослідження сприяє глибшому розумінню складної взаємодії між людською психологією, суспільною динамікою та політичними результатами в контексті територіальних придбань.
Висновки цього дослідження мають важливе значення для політиків, науковців та практиків, які займаються вирішенням проблем, пов’язаних з нещодавно окупованими територіями. Висвітлюючи багатогранну природу почуття власності, ця стаття має на меті сприяти більш усвідомленому і нюансованому підходу до управління та вирішення конфліктів, що виникають внаслідок територіальних змін, і, зрештою, зробити внесок у ширший дискурс про стабільність і мир у міжнародних відносинах.
Мета дослідження: Надати розгорнуту доповідь на тему постраждалих від конфліктів людей, чиє почуття власності та основи приналежності піддаються сумніву; запропонувати, обґрунтувати та ввести поняття кореляції між національною ідентичністю та територіями спірних географічних утворень до, під час та після виникнення геополітичного конфлікту.
Методи: За допомогою акцентування уваги на складних історичних подіях, які описують існування спірних географічних утворень, в яких суттєвий захист прав людини перебуває під загрозою через прагнення зруйнувати основи національної ідентичності постраждалих соціальних груп і створити основи національної ідентичності для соціальної групи, яка буде створена в цьому географічному утворенні, часто складаючи соціальну групу-загарбника.
Результати і висновки: Продемонструвати, що глобальні інституції, які виконують функції, що стосуються невизнаних утворень, мало впливають на підтримку постраждалої соціальної групи, коли соціальна група-загарбник може не дотримуватися політики, яку вона не підтримує, що призводить до збільшення кількості осіб без громадянства, які страждають від того, від чого вони повинні страждати. Було зроблено висновок, що статус географічно спірних територій можна вважати стабільним, коли захист прав людини гарантується, а почуття власності соціальної групи не заперечується ні залученими суб’єктами, ні третіми сторонами.

Вплив діджиталізації на досягнення суспільно-політичних аспектів глобального сталого розвитку

М. В. Дубель — Mon, 19 Feb 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена визначенню особливостей впливу діджиталізації на досягнення суспільно-політичних аспектів глобального сталого розвитку.
У статті розглядається розвиток теорії сталого розвитку від її генези у 1970-их роках попереднього століття до визначених у 2015 році сімнадцяти цілей сталого розвитку. Серед цілей, яким приділяється найбільша увага у дослідженні, можна назвати «Подолання бідності в усіх її проявах», «Забезпечення здорового образу життя», «Якісна освіта», «Гендерна рівність», «Скорочення нерівності», «Сталий розвиток міст та громад», «Мир, справедливість та сильні інститути», «Партнерство заради сталого розвитку».
Визначено, що перетворення концепції сталого розвитку в головну парадигму розвитку сучасного суспільства відбувалося в умовах поступового розвитку діджиталізації. У свою чергу, розвиток діджиталізації певним чином впливає на досягнення цілей сталого розвитку. Діджиталізація в цих умовах набула міцного фундаменту для свого розвитку. Пропозиція цифрового контенту передбачає вирішення цілей сталого розвитку та задоволення користувачів в інтелектуальному продукті, що формує новий світогляд, заснований на принципах розумного споживання, певних обмежень, пошуку шляху гармонізації взаємостосунків між суспільством та навколишнім природним середовищем.
Вплив діджиталізації на досягнення цілей сталого розвитку повинен проявлятися у зміні світогляду населення найменш розвинених країн світу. Цей вплив повинен відбуватися у різних напрямках. Перш за все, необхідно вирішити проблему зростання освітнього рівня розвитку населення країн, що розвиваються. Зв’язок між зростанням чисельності населення та рівнем освіти прямий. Вищому рівню освіти відповідає нижчий коефіцієнт народжуваності. Отже, освіта допоможе населенню країн, що розвиваються, змінити пріоритети свого життя та більш розважливо ставитися до процесу створення сім’ї та продовження роду.

Теорія децізіонізму як антипод м’якій десуверенізації України

В. В. Атаманенко — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

Вказуються різноманітні трактування поняття суверенітету, історична складова даного феномену, а також сучасна – неоліберальна – парадигма його розуміння. Аргументується, що суверенітет – це основна складова самостійності та незалежності у внутрішній та зовнішній політиці будь-якої держави. Розглядаються такі форми суверенітету, як: реальний та ідеальний; національний та державний. Вказується, що, зважаючи на глобалізаційні процеси, виникли дві наукові групи інтересів – гіперглобалісти та глобалізаційні скептики, кожна з яких відстоює власну точку зору стосовно того яким чином варто розуміти та втілювати поняття суверенітету.
Аналізуються основні тлумачення функціонування державного апарату та поняття і реалізації суверенітету ХХ ст.: нормативізм та децізіонізм. Висвітлюються генеалогія, основні особливості та вплив даних правових концепцій на сучасну політику. Теоретично розбирається поняття десуверенізації та її основні форми: примусова та м’яка. М’яка десуверенізація позиціонується як основна політична перспектива України, що стане наслідком уніфікативного процесу повноцінної інтеграції з ЄС.
У зв’язку з тим, що абсолютне верховенство права є основною правовою парадигмою Європейського Союзу, зазначається, що в сучасних реаліях глобальної політики для України є ймовірність потрапити в залежність від вимушеної імплементації норм законодавства Європейського Союзу та втратити суверенну складову власного національного курсу політичного розвитку.
Наголошується на безспірних перевагах статусу національних держав, які залишаються у децізіоністському вимірі власних законодавств, що дозволяє їм вести незалежну політику та мати власний шлях розвитку стосовно особистих цілей національного розвитку.

Пропаганда як інструмент політичної комунікації в умовах російсько-української війни

О. В. Віннічук , Л. А. Руда — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

Проаналізовано сутність та особливості пропаганди в ХХІ ст. Приділено увагу історичній ретроспективі та тенденціям розвитку явища «пропаганди». Поняття пропаганди потрактовано в якості інструмента політичної комунікації з визначеною кінцевою метою. Окреслено основні ознаки російської пропаганди в Україні та доведено, що вона впливає на соціально-політичне, економічне, духовне, культурне життя суспільства.
Акцентовано увагу на тому, що російська пропаганда набула активного поширення в Україні з 2014 року та досягла точки апогею під час повномасштабної російсько-української війни. Зокрема, виділено основні популярні фрейми як: дегуманізація противника; порівняння опонента з Гітлером в будь-якій ситуації; використання мілітаристської тематики для зображення своїх лідерів; ворог влади виставляється як ворог держави; використання терміну «лінія партії» тощо.
Важливими засобами поширення пропаганди в умовах сьогодення є телебачення та соціальні мережі. Останні отримують перевагу, оскільки сприяють утриманню широкої аудиторії шляхом залучення лідерів думок та адаптовані до швидкого поширення контенту без ресурсних витрат.
Доведено, що пропаганда є достатньо дієвим інструментом в умовах російсько-української війни та спрямована на поширення нав’язливих фреймів не лише на території України, а й на теренах Європи. Саме тому, з метою протистояння російській пропагандистській машині було прийнято рішення про створення Міністерства інформаційної політики України та напрацьовано основні критерії протидії пропаганді.
Доведено, що пропагандистка діяльність у межах українського інфопростору є досить активною, проте наразі на державному рівні та рівні громадського активізму (волонтерська діяльність) створена система протистояння поширенню пропаганди.

Використання підходів програмно-проєктного менеджменту в релізації стратегічних комунікацій

Є. М. Гарькавий — Sun, 18 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті здійснюється спроба політологічного аналізу особливостей та перспектив використання програмно-проєктного менеджменту в реалізації стратегічних комунікацій України відповідно до сучасних процедур і практик країн-членів НАТО.
Встановлено, що сьогодні практично єдиним інструментом для оцінювання ефективності функціонування системи стратегічних комунікацій є експертні методи, що базуються на досвіді фахівців у сфері інформаційної безпеки та комунікацій.
З’ясовано, що застосування підходів програмно-проєктного менеджменту під час реалізації стратегічних комунікацій спрямовано на підвищення системності прийняття рішень та керованості процесів, націлених на створення та розвиток спроможностей зі стратегічних комунікацій та ефективності реалізації державної гуманітарної політики.
Окреслено особливості реалізації державних стратегічних комунікацій в умовах воєнного стану, зокрема акцентовано увагу на доцільності застосування методики SMART (для планування заходів реалізації стратегічних комунікацій) та методики DOTMLPFI (для оцінювання ефективності заходів реалізації стратегічних комунікацій).
Доведено, що важливим принципом реалізації стратегічних комунікацій має бути стратегічна гнучкість – здатність до ефективного варіювання цілями, що забезпечують своєчасну й ефективну зміну набору ймовірних рішень та базується на прогнозуванні стратегічних несподіванок як сприятливого, так і несприятливого характеру.
Підсумовано, що використання інструментарію програмно-проєктного менеджменту в реалізації стратегічних комунікацій допоможе у більш гнучкий, системний та ефективний спосіб організовувати планування й оцінювання ефективності реалізації державних стратегічних комунікацій.

Ключові аспекти гуманітарної політики як фактору протидії інформаційній війні російської федерації

Д. В. Неліпа , В. Е. Туренко — Mon, 19 Feb 2024 00:00:00 +0200

Стаття розглядає конкретику та основні аспекти функціонування гуманітарної політики як одного з ключових чинників протистояння інформаційній війні, яку російська Федерація веде проти України. Встановлено, що в боротьбі з багатогранною та потужною інформаційною агресією ключовою стратегією вітчизняної влади має стати надання пріоритету гуманітарній політиці. Це особливо важливо при захисті громадянських прав, розвитку культурної та освітньої сфер, а також сприянні єдності суспільства. на думку авторів, ключові аспекти гуманітарної політики мають бути наступні: 1. просування гуманітарних цінностей – активна роль держави у підтримці та просуванні гуманітарних цінностей, таких як толерантність, рівність та повага до прав людини; 2. розвиток освітніх та культурних ініціатив – впровадження програм, спрямованих на розуміння та взаєморозуміння між різними культурами та національностями; 3. захист прав та свобод громадян – взяття на себе владою відповідальності за захист основних прав та свобод громадян, включаючи свободу слова, право на інформацію та конфіденційність; 4. підвищення медіаграмотності: ініціативи щодо підвищення медіаграмотності серед населення є невід’ємним елементом. люди з високим рівнем медіаграмотності менше вразливі до маніпуляцій та можуть критично оцінювати інформацію, що є надійним захистом від інформаційної агресії. 5. міжнародна співпраця та дипломатія – спільні зусилля та дипломатичні ініціативи для обміну кращими практиками у сфері гуманітарної політики та протидії інформаційній агресії. 6. надання гуманітарної допомоги: надання гуманітарної допомоги та підтримки тим, хто стає жертвою інформаційної агресії, є критично важливим. гуманітарна політика виступає як потужний інструмент у боротьбі з інформаційною агресією, наголошуючи на розвитку суспільства, захисті прав людини та інтеграції культурних та освітніх ініціатив.

Неполітичні актори та їх роль у просуванні наративів через візуальну комунікацію

І. В. Мацишина — Mon, 19 Feb 2024 00:00:00 +0200

Соціальні мережі відіграють активну роль у розвитку публічної політики, де все більшого значення набувають неполітичні актори. Унікальність цифрової архитектури та алгоритмів роботи соцмереж встановлює певні правила комунікації. YouTube, як провідна візуальна платформа, відіграє ключову роль для обміну інформацією та формування політичних трендів. Тому політичні та неполітичні актори використовують цю платформу для впливу на публічну політику, просуваючи певні наративи, які можуть як підтримувати офіційну політику влади, так і формувати контрдискурс проти неї.
У цьому дослідженні проводиться аналіз відеоконтенту на YouTube. Через дослідження коментарів робиться спроба просування наративів неполітичними акторами, які приймають активну участь у публічній політиці. Запропонована дворівнева модель, яка спирається на відеотекст та лінгвістичний текст. Дослідження базується на аналізі семантичних та емоційних складових, використовуючи ШІ для виявлення ключових прихованих тем. Проводиться аналіз емоційної валентності коментарів користувачів до відео. Результати дослідження підкреслюють ефективність коментарів, що впливає на просування відео на YouTube, а також й на просування загрозливих наративів. Через модерацію каналу утворюється певний контекст, який формує у глядачів спотворену реальність.
Така практика розширює можливості неполітичних акторів у публічному просторі, які вдало використовують цифрові інструменти. Внаслідок чого їхні наративи розповсюджуються вже за межами Інтернет простору. В умовах широмасштабної війни в Україні, коли інформація теж є зброєю, загальні принципи інформаційної об’єктивності та відповідальності потребують переосмислення та перезавантаження.

Інформаційна агресія російської федерації: виклики та подолання

А. Б. Стичинська — Mon, 19 Feb 2024 00:00:00 +0200

Стаття досліджує гуманітарну політику України як важливий фактор, що впливає на інформаційну агресію з боку Російської Федерації. Описуються основні принципи, цілі та стратегії гуманітарної політики, які використовуються Україною для підтримки своєї національної ідентичності, розвитку культури і освіти, захисту прав людини та забезпечення гуманітарної допомоги.
Звертається увага на те, як Україна використовує гуманітарні засоби і комунікаційні стратегії для формування і утвердження свого власного дискурсу щодо російської агресії, а також для контр-дії з пропагандистськими діями Росії.
Аналізуються різні аспекти використання інформаційних ресурсів, соціальних медіа та інших онлайн-платформ як інструментів у гуманітарній політиці України. Досліджуються сильні та слабкі сторони цих інструментів з метою визначення оптимальних шляхів їх ефективного використання для протистояння російській інформаційній агресії.
Сьогоднішньою реальністю стають інформаційна та гібридна війна, у ході яких виникають тенденції, що несуть небезпеку існуванню не лише суспільних відносин, державі та цілому світу. Відповідно, інформаційна безпека в умовах сучасного світу займає пріоритетне місце серед інших загроз. І саме за допомогою прогресивного розвитку гуманітарної сфери в державній політиці можна вирішити різного роду загрози спрямовані проти людини, держави і світу.
Висновки статті дають зрозуміти, що гуманітарна політика України грає важливу роль у контексті інформаційної агресії Російської Федерації та рекомендуються подальші дії щодо розвитку стратегій гуманітарної дипломатії та комунікаційних засобів України для ефективного впливу на сприйняття міжнародної спільноти реальних положень російської агресії, з метою забезпечення безпеки та відродження українського національної суверенітету.

Неформальні в’язничні ієрархії та в’язнична субкультура як складова відносин влади у сучасних в’язницях: «S.P. v. Russia» та нові підходи європейського комітету з питань запобігання катуванням

Д. В. Ягунов — Mon, 19 Feb 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу одного з найважливіших рішень у практиці Європейського суду з прав людини, що прямо стосується функціонування неформальних в’язничних ієрархій та наявності в’язничної субкультури у пенітенціарних установах сучасних країн, а саме рішення у справі «S.P. and Others v. Russia».
Так само, стаття присвячена аналізу доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням за результатами візити до Молдови у грудні 2022 року.
У статті доводиться, що пострадянські неформальні в’язничні ієрархії та симулякр в’язничної субкультури мають свою унікальну специфіку, яка робить їх несхожими на будь-які інші національні або регіональні приклади. Історично склалося так, що неформальні в’язничні ієрархії у Радянському Союзі завжди використовувалися для здійснення тотального й тоталітарного контролю за величезними масами ув’язнених, що було явно не під силам одній лише формальній адміністрації в’язниць. Відповідно неформальні в’язничні ієрархії завжди використовувалися для досягнення суто політичних завдань соціального контролю на виконання завдань тоталітарної держави.
Відповідно, і надання «ліцензії на насильство» «кримінальним» ув’язненим проти «політичних» у радянські часи, і сучасні російські форми організованих «зверху» практик катувань за вказівками керівництва пенітенціарної системи, і формування з ув’язнених воєнізованих формувань для участі у війні проти України у період 2022 – 2023 рр. – все це відображає негативно-унікальну специфіку саме радянського (наразі російського) симулякру в’язничної субкультури.
Сучасний російський субкультурно-в’язничний симулякр – це знаряддя, що має двоєдину природу. Так, з одного боку, це тотальний контроль за власними громадянами. З іншого, це – імпортація імперських наративів до України та інших сусідніх держав, обминаючи державні кордони та, як сьогодні, лінію фронту, завдяки інтернаціональним атрибутам цього симулякру.
Відтак, якщо у більшості країн світу феномен неформальних в’язничних ієрархій – це показник того, наскільки є корумпованою та чи інша національна пенітенціарна система, а персонал пенітенціарної системи втягнутий до орбіти організованої злочинності, то пострадянський феномен, який чи навряд можна назвати «аналогічним» – це показник того, наскільки російська влада має достатньо ресурсу, що імпортувати імперський вплив на територію сусідніх держав, використовуючи в’язницю.
У статті робиться висновок, що неформальні в’язничні ієрархії є вкоріненою особливістю та поширеною практикою у багатьох в’язницях; така вкоріненість є характерною і для України, і для Молдови, і для Грузії тощо (не кажучи вже про Росію).
Цікавою особливістю зазначеного рішення ЄСПЛ є те, що Суд опосередковано згадав елементи концепції небезпечного стану особи, задекларувавши «потенційних хижаків» в контексті формування відносин влади у в’язницях.

Громадянське суспільство України та діаспора: культурно-освітні пріоритети збереження ідентичності

В. С. Крисаченко — Mon, 19 Feb 2024 00:00:00 +0200

Кардинальні трансформації, які переживає сучасне українське суспільство в умовах повномасштабної агресії РФ проти України та набуття нею статусу кандидата в ЄС, потребують належного, глибинного і всебічного аналізу стратегій гуманітарного розвитку України, реалізації євроінтеграційного вектору її розвитку, зміцнення єдності українського світу.
Досліджуються культурно-освітні пріоритети утвердження української ідентичності, гуманітарні стратегії розвитку України в контексті набуття повноцінного членства в Європейському Союзі.
Практичні висновки щодо оптимізації євроінтеграційної стратегії України полягають в наступному: обґрунтування значення громадських ініціатив для утвердження європейських цінностей в Україні: створення системи стандартної освіти в Україні; модернізація світоглядної культури українців; наповнення навчального предметного матеріалу середніх та вищих закладів освіти інтегративними системними знаннями про євроінтеграційну стратегію України; формування емпіричної бази для наукового розв’язання проблем геополітики та глобалістики у сфері українознавства, соціальної філософії та філософії історії; утвердження європейської парадигми захисту прав і свобод громадян та рівності всіх суб’єктів права перед законом та ін.
Освітньо-культурні пріоритети євроінтеграції потребують: здійснення інформаційно-комунікаційних проектів, спрямованих на розвиток та забезпечення національно-культурних потреб закордонного українства; інформування діаспори про актуальні події суспільного та культурного життя України; сприяння встановленню контактів між науковими закладами, установами культури, творчими колективами з різних країн, які прагнуть підтримувати зв’язки з Україною; створення мережі українських інформаційно-культурних центрів за кордоном – “Українських домів”.