Політичне життя

Вимоги до авторських оригіналів статей.

2025-04-07T11:48:00+03:00

Редакційна колегія приймає до друку статті виключно за умови їх відповідності вимогам МОН України.

Мігранти-біженці від війни в Україні в глобалізаційних політичних процесах сучасності очима громадян приймаючих країн

2025-04-07T11:51:02+03:00

Актуальність наукового дослідження ґрунтується на теоретичних засадах міграції українських біженців від війни в ході агресії рф 2022-2024 років та їх ролі в політичних процесах сучасності, як послідовності подій, зумовлених певними обставинами. Вони мають свої особливості і потребують ретельного дослідження зі сторони науковців. Цій тематиці приурочено ряд наукових досліджень і публічних дискусій. Проте, на теоретичному та практичному рівні серед дослідників немає єдності щодо формування образу мігрантів-біженців від війни в Україні 2022-2024 років в політичних процесах сучасності. В ці процеси внесли багато змін вимушені переміщення громадян України на безпечні території інших держав під впливом постійних обстрілів зі сторони рашистського агресора. Ці події носили стихійний характер, чим визначена доцільність наукового пошуку, який грунтується на думці громадян приймаючих країн щодо мігрантів-біженців від війни в Україні 2022-2024 роках. Узагальнення матеріалів дослідження показало, що мігранти-біженці від війни в Україні в глобалізаційних політичних процесах сучасності в умовах агресії росії 2022-2024 років стали об'єктом дослідження. Предмет наукового пошуку – закономірності ефективності та раціональності допомоги українським мігрантам-біженцям від війни в приймаючих країнах ЄС, викликів і позитивних аспектів міграції біженців з України за кордон. Дискусійними постають питання щодо основних напрямків глобалізаційних політичних процесів сучасності, які ніяк не могли врахувати непередбачуваності масового біженства від війни в Україні, нового притоку мігрантів-біженців від війни в Україні до приймаючих країн ЄС та світу. В результаті дослідження були узагальнені думки громадян приймаючих країн стосовно мігрантів-біженців від війни в Україні 2022-2024 рр. та зроблені висновки, на основі яких запропоновані рекомендації щодо прийняття рішення Ради ЄС стосовно гарантованого виділення коштів з держбюджету ЄС та приймаючих країн ЄС і світу на підтримку України і її біженців до закінчення війни та відновлення України після її завершення.

Московська воєнна агресія: вплив війни на злочинність в Україні у світлі статистики за 2013-2024 роки

2025-04-07T11:58:37+03:00

У статті розглядаються тенденції злочинності в Україні у 2013-2024 роках, які зазнали змін та викликів у зв'язку з воєнним вторгненням Росії до України у 2022 році. Стаття демонструє, що кількість злочинів, скоєних в Україні у 2022, 2023 та 2024 роках, перевищила кількість злочинів, скоєних у 2021 році. Автор доходить висновку, що безперервні атаки російських безпілотників і ракет на українські міста та руйнування інфраструктури залишили багатьох людей без домівок, доходів, надій та перспектив. Тому кількість злочинів значно зросла у 2023-2024 роках, враховуючи руйнування всіх аспектів економічного та соціального життя в Україні. Усі ці фактори, включаючи подальшу масову міграцію людей з прифронтових територій, значно підвищили рівень злочинності. Крім того, криміногенний ландшафт набув нових форм і характеристик, отримавши «ін'єкцію» суто воєнних злочинів (злочинів проти військової служби, воєнних злочинів та злочинів проти основ національної безпеки). Наприклад, у 2022 році правоохоронні органи зареєстрували в п'ять разів більше злочинів проти національної безпеки, ніж за весь період 2013-2021 років. Автор довів, що московське воєнне вторгнення призвело до зростання кількості злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. Крім того, після лютого 2022 року зросла кількість злочинів, пов'язаних із незаконним використанням вогнепальної зброї. Війна також збільшила кількість злочинів, скоєних із застосуванням вибухових речовин. Ці злочини свідчать про дуалістичну тенденцію: 1) кількість злочинів зросла; 2) кількість кримінальних проваджень з підозрюваними зменшилася. Автор послідовно доводить, що всі матеріальні та людські ресурси України були спрямовані на потреби оборони держави від московської воєнної агресії, в тому числі й поліція. Тому пропорційно знизилася якість розслідування злочинів і превентивний ефект кримінального покарання. Війна зробила злочинність більш сільською та «урізала» кількість виявлених злочинів проти життя та здоров'я людини. Автор наголошує, що статистика катувань займає дуже суперечливе місце в аналізі загальної структури злочинності в Україні. Кількість офіційно зареєстрованих злочинів катувань визначає багато питань щодо латентності цього виду злочинів, а також ефективності розслідування катувань представниками держави, які стають відомими суспільству. Водночас у 2022 році значно зменшилася кількість злочинів на сексуальному ґрунті, які можна було очікувати у суспільстві, що перебуває у стані війни. У статті також розглянуто тенденції домашнього насильства, яке стало цікавим феноменом кримінального ландшафту України воєнного часу. В умовах відсутності як жертв, так і кривдників через масову міграцію потенційних жертв та участь багатьох потенційних кривдників у військових діях, рівень злочинності зростає. Не менш цікава картина спостерігається у випадку злочинів, пов'язаних з наркотиками. Навіть в умовах подальшої ескалації військових дій держава продовжує приділяти увагу навіть незначним наркозлочинам, що порушує питання про ефективність та дієвість запобігання злочинності під час війни. Розглядаючи майнові злочини в Україні у воєнний час, перша гіпотеза полягає в тому, що відсутність належним чином організованої охорони правопорядку призведе до значного зростання кількості майнових злочинів. Однак кількість майнових злочинів значно зменшилася. На противагу цьому, шахрайство демонструє зовсім іншу тенденцію. Крім того, економічні злочини та злочини «білих комірців» також демонструють, як злочинність адаптувалася до умов воєнного часу.

Міграція та міграційна політика як предмет політичного дослідження

2025-04-07T12:04:51+03:00

Міграція є динамічним глобальним явищем, що передбачає внутрішнє та зовнішнє переміщення населення. Наявність ряду факторів, таких як економічні нерівності, військо-політична нестабільність, кліматичні зміни зумовлюють необхідність формування ефективної та дієвої міграційної політики, побудованої на принципах соціальної рівності та адаптивності до існуючих викликів. Відповідно до цього, варто зазначити, що дослідження основних детермінантів міграційної політики є важливим, зважаючи на постійну зростаючу тенденцію переміщення осіб. Метою статті є вивчення міграції та міграційної політики як предмета політичного дослідження з огляду на національні реалії та міжнародний досвід. У статті проаналізовано сутність міграційної політики, з урахуванням вивчення дефініцій даної категорії різними науковцями, на основі чого сформоване авторське визначення досліджуваного поняття. Розкрито напрями формування міграційної політики як елемента політичного дослідження. Проаналізовано побудову інституційного середовища формування міграційної політики. Здійснено оцінку впливу міграційних процесів на демографічні та соціально-економічні складові. Визначено позитивні та негативні фактори міграції населення. Розглянуто на конкретних прикладах вплив міграційних хвиль на економічну ситуацію в країнах. Визначено вплив міграції на безпекову ситуацію на транснаціональному та міжнародному рівнях. Уточнено та науково обґрунтовано перспективні напрями розвитку міграційної політики, які включають: забезпечення її узгодженості із стратегічними цілями соціально-економічного розвитку; підтримання балансу між інтенсивністю міграційних процесів і вимогами безпеки; розробку та впровадження ефективних механізмів управління міграцією з урахуванням інтересів різних груп населення; створення стійкого інституційного середовища, а також систематичне оновлення нормативно-правової бази міграційної політики відповідно до глобальних викликів і змін.

Виклики олігархічного правління в Грузії

2025-04-07T12:39:03+03:00

У статті розглядається феномен олігархічного правління; розглядаються та аналізуються причини та характеристики олігархічного правління в Грузії, співвідношення між неформальним управлінням і клептократичним правлінням, піднесення бізнесмена-мільярдера Бідзіни Іванішвілі, засновника правлячої партії Грузії «Грузинська мрія», у структурі влади країни, а також етапи та пріоритети його подальшої діяльності. У ньому також йдеться про резолюцію Європейського парламенту та звіти Transparency International, які визначають Бідзіні Іванішвілі як єдиного олігарха країни з деструктивною роллю в політиці та економіці Грузії, звіт Європейської комісії про «закон про деолігархізацію» та відповідь правлячої партії та Бідзіні Іванішвілі на ці рекомендації. У сучасній Грузії основними перешкодами для ефективного управління традиційно є корупція еліт і «захоплення держави». Крім того, якщо раніше неформальне врядування вважалося переважно внутрішньою проблемою, з 2022 року воно набуло міжнародного виміру. Вступ Грузії до Європейського Союзу зараз залежить, крім інших факторів, від подолання олігархічного правління. Тому в нинішньому політичному контексті лише системні та глибокі реформи, що базуються на рекомендаціях Єврокомісії, можуть сприяти перетворенню олігархів на звичайних економічних гравців, «деолігархізації» держави, а також стабільності європейського курсу Грузії до безперервному прогресу в процесі інтеграції до ЄС. Реалізація цих процесів стане можливою лише за умови глибокого залучення міжнародної спільноти та захисту голосів і волі грузинського народу на парламентських виборах 2024 року. Водночас, нелегітимна влада Грузії повністю ізольована від вільного світу. Її лідери не запрошуються до жодної європейської країни і не можуть брати участь у жодних значущих міжнародних зустрічах. Крім того, в деяких країнах вже розпочався процес застосування санкцій до посадових осіб режиму. Проте проти колективних санкцій ЄС виступають Угорщина та Словаччина, які традиційно виступають проти таких заходів.

Комунікація влади та громадськості в умовах воєнного стану

2025-04-07T12:45:05+03:00

Комунікація між владою та громадськістю в Україні під час війни є критично важливою для підтримки політичної стабільності та соціальної довіри. Досліджено різноманітні механізми та стратегії, які використовуються для забезпечення ефективної комунікації в умовах нестабільності. Основні аспекти включають використання інтернету та соціальних мереж, офіційні заяви та брифінги, співпрацю з міжнародними організаціями, місцеві ініціативи та громадські організації, а також механізми протидії дезінформації. Метою дослідження є аналіз та оцінка ефективності комунікації між владою і громадськістю в Україні в умовах війни. Методи дослідження включають аналіз документів, контент-аналіз медіа, інтерв’ю та опитування, кейс-стаді та порівняльний аналіз. Основні завдання дослідження: визначити ключові механізми та стратегії комунікації, оцінити рівень довіри та задоволеності громадськості, розробити рекомендації для покращення комунікації. Дослідження підкреслює важливість прозорості та своєчасного інформування для запобігання дезінформації, а також для підтримки морального духу населення. Важливу роль відіграють освітні ініціативи для публічних службовців, які підвищують їхню компетентність у сфері кризової комунікації. Громадські організації активно здійснюють моніторинг використання бюджетних коштів та адвокатують за прозорість, що сприяє ефективному управлінню ресурсами. У статті автор також досліджує, як можна покращити ці процеси та забезпечити більш активну участь громадян у прийнятті рішень. Дослідження спрямоване на виявлення найкращих практик та рекомендацій для покращення цього аспекту. Автор аналізує, які комунікаційні стратегії можуть бути найбільш ефективними для цього, включаючи інформаційні кампанії та освітні ініціативи. Дослідження сфокусовано на тому, як можна покращити ці процеси для більш ефективної взаємодії. Також вказано на те, як ці технології можуть бути інтегровані для підвищення ефективності комунікації. Наголошено на важливості комплексного підходу до комунікації та управління в умовах кризи, значення співпраці між владою, громадськими організаціями та громадськістю для досягнення спільних цілей.

Вплив ментальності та політичних традицій українців на зміст та ефективність політичної комунікації

2025-04-07T12:49:29+03:00

У статті проаналізовано зміст та завдання політичної комунікації. Обґрунтовано, що ментальність та політичні традиції мають суттєвий вплив на зміст й ефективність сучасних політичних комунікацій, оскільки відображають історичний досвід державотворення, взаємодії між владою і народом, визначають рівень довіри між учасниками комунікації, суспільні настрої (симпатії/ антипатії) та прагнення, особливості сприйняття інформації, маркери її важливості (насамперед, це стосується актуальних історично чутливих дискусійних тем), схильність громадян до певних форм політичної участі тощо. Досліджено й обґрунтовано особливості ментальності та політичних традицій українського суспільства, які доцільно враховувати при вибудові сучасних політичних комунікацій, здійсненні взаємодії між громадянами та політичними інститутами, суб’єктами політики різних рівнів: слабкість раціонального компоненту й високий рівень емоційного сприйняття інформації та прийняття рішень значної частини українського суспільства; низький рівень довіри до влади, політичних інститутів, політиків; високу чутливість до соціальних проблем (бідність, нерівність, зловживання владою); місцеві традиції та регіональні відмінності; патерналістичні настрої, досить високий рівень толерування корупції та зловживань владою, комплекс меншовартості (насамперед у старших поколінь, пов’язаних з перебуванням у складі СРСР); популярність харизматичних лідерів з популістичними гаслами й обіцянками та ін. Після повномасштабної військової агресії рф на масовому рівні простежується глибокий патріотизм українців, бажання зберегти національну ідентичність, власну державність у поєднанні з мужністю та відвагою захищати Батьківщину, продовжуючи традиції козацької боротьби, воїнів УПА, усіх, хто боровся за незалежність та самобутність Української держави.

Споживання наукових ступенів в українській політології

2025-04-07T13:21:39+03:00

Стаття присвячена описові (нових) патернів отримання ступенів кандидата та/або доктора політичних наук пошукувачами з-за меж системи вищої освіти в період 1999-2022 років. Робота виконана в теоретичних рамках політики політичної науки, спрямованої на з’ясування впливу політичних умов на інституціоналізацію дисципліни та особливості її знання. Гіпотеза дослідження полягає в тому, що неопатримоніальна наука, режим і креденціалізм (загальна тенденція сучасних суспільств забезпечувати формальні докази компетенції) спричинили споживання наукових ступенів в Україні. Емпірична основа роботи – 1735 кандидатські дисертації з політології, з яких 428 (24,66 відсотки) були захищені здобувачами поза Академією. Головним досягненням статті є верифікація тези про те, що споживання наукових ступенів є соціально та політично селективним процесом, де початковий патерн встановлюється референтними групами вищих чиновників. У рамках неопатримоніальної науки отримання наукового ступеня вважається проявом успіху між- та внутрішньоелітної конкуренції на регіональному та/або центральному рівнях. Відповідно, процеси статусної диференціації обмежуються наближеними до влади групами, які вирізняються своєю здатністю контролювати адміністративні засоби накопичення академічного капіталу і, таким чином, отримання пребендального доходу. Цей патерн згодом копіюється і відтворюється нижчими рангами. Незважаючи на значну символічну складову наукового ступеня, відтворення патерну пов’язане з (економічно) сприятливими умовами, що обумовлюють переведення академічних регалій із розряду предметів розкоші в предмети споживання. Сам процес має свої особливості для різних груп здобувачів поза межами Академії, де значимими обставинами є посада та ранг здобувача, регіональна структура політичного режиму та стать здобувача.

Політичний інтернет простір: потенційні можливості та реальні виклики

2025-04-07T13:25:47+03:00

Тематика впливу інтернет-технологій на політичний та соціальний комунікативний простір залишається однією з провідних тем досліджень вітчизняних і закордонних науковців. Підкреслимо, що наявні публікації, зазвичай, присвячені окремому аспекту такого впливу або особливостям використання соціальних медіа у політичному процесі. Метою статті є систематизація та поглиблення наявного наукового знання щодо потенційних можливостей та реальних викликів політичного інтернет-простору. Серед можливостей виокремлено, насамперед, демократизацію процесу взаємодії громадян та представників політичного істеблішменту; індивідуальна обізнаність користувачів, їх вільний доступ до будь-якої політичної інформації в будь-який час; можливість проведення інтернет-виборів тощо. Систематизовано ключові характеристики політичного інтернет-простору, які також демонструють його переваги, а саме: охоплення різних рівнів (від локального до глобального); різний характер (від масового до міжособистісного), а також інтерактивність, анонімність, швидкість, відсутність меж і кордонів тощо. Підкреслено, сучасний інтернет-простір несе у собі й певні ризики, зокрема, маніпуляцію, дезінформацію, наративи, інформаційні вкиди, кібератаки, інформаційне перенавантаження, ігнорування загальноприйнятих норм спілкування тощо. Отже, спілкування в інтернет-просторі, в тому числі політичному, вимагає як самоконтролю (критичного мислення) від самих користувачів, так і контролю з боку держави. Констатовано відсутність чіткого визначення ключових термінів. Запропоновано розглядати інтернет-комунікацію одночасно й як частину загального комунікативного простору, й як частину віртуального простору. Відповідно, політичний інтернет-простір є частиною інтернет-простору який, в свою чергу є складовою соціального комунікативного простору. При цьому, політичний інтернет-простір не обмежується соціальним меді, а охоплює більш широке поле комунікації.

Титул і зміст наукового журналу "Політичне життя"

2025-04-07T11:44:17+03:00

«Політичне життя» – загальнополітичний, навчальний, науковий, науково-популярний журнал, присвячений дослідженням у сфері соціально-політичного та соціогуманітарного наукового знання. Тематика поданих статей має відповідати актуальним проблемам соціально-політичної реальності та сучасного політичного дискурсу. Практичне значення авторських статей має бути спрямоване на дослідження та рекомендації, які розкривають – світові, загальнонаціональні та регіональні політичні процеси; актуальні проблеми міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій; шляхи вдосконалення державного управління та місцевого самоврядування.

Макет журнала в повному форматі.

2025-04-07T11:46:34+03:00

Авторитаризм як геополітичний феномен

2025-04-07T13:29:28+03:00

У статті розглядаються геополітичний контекст та основні характеристики і приклади основних сучасних світових автократій як суб’єктів протистояння демократичній західній цивілізації. Геополітичний закон фундаментального дуалізму: основним механізмом світової історії є зіткнення та протиборство між телурократією - суходольною автократичною цивілізацією та таласократією - морською демократичною цивілізацією набув чинності в ході нового етапу розвитку людства у 20х рр. ХХІ ст. Через це у політичних дослідженнях зміщується фокус уваги на всебічне вивчення особливостей провідних сучасних авторитарних режимів як головного виклику існуючому міжнародному порядку. У сучасному розумінні телурократія трактується як форма державної організації, яка спрямована на освоєння великих материкових просторів з метою приєднання сусідніх держав і колонізації регіонів суходолу. Авторитаризм поряд із демократією та тоталітаризмом є одним з основних видів політичного режиму сучасності. Автократія є інструментом здійснення державної влади, що характеризується лише формальною декларацією політичних прав і свобод громадян, звуженням дії демократичних інститутів і норм, ігнорування громадської думки та волі більшості. У 52 країнах світу майже 20 останніх років розвивається тенденція до авторитаризації політичного режиму. На 2023 р. 38% населення світу живе за умов авторитаризму. Робиться висновок, що провідні автократії світу – Китай, росія, Північна Корея переживають транзит від авторитаризму до тоталітаризму. Сучасний етап розвитку світового геополітичного процесу характеризується спробою провідних автократій змінити світовий порядок на свою користь, для цього висувається теза про багатополярний світ. Перспективи подальших розвідок у даному напрямку пов’язані з вивченням феномену «цифрового авторитаризму».

Причини «Ірангейту» ХХ століття та актуальність його уроків для зовнішньополітичної стратегії Сполучених Штатів Америки

2025-04-07T13:34:35+03:00

Досліджується внутрішньополітичний розвиток і зовнішня політика США в один із гострих періодів президентства Р. Рейгана. Метою статті є висвітлення політичної кризи 1986–1987 рр. в Сполучених Штатах, відомої під назвами «Іран–контрас» та «Ірангейт». При цьому автором, покладаючись на аналіз мемуарної літератури як основного та унікального джерела дослідження, вирішувались завдання: проаналізувати розвиток політичної кризи і зробити порівняльний аналіз поглядів на проблему учасників і сучасників подій. Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань було застосовано порівняльно-історичний та системний методи, які дають можливість об’єктивного висвітлення предмету наукової розробки. Ключовим в афері «Іран–контрас», на думку автора, було наступне - починаючи з 1950-х років, Сполучені Штати бажали доступної для себе нафти близькосхідного регіону. Забезпечення американської економіки доступною для неї нафтою близькосхідного регіону залишатиметься імперативом діяльності наступних адміністрацій. Благе бажання президента Р. Рейгана покінчити з практикою взяття терористами в заручники співвітчизників мало широку підтримку серед американських громадян. Але реалізовувалось воно в умовах політичного життя, коли мало місце жорстке протистояння виконавчої і законодавчої гілок влади, в умовах відомчої боротьби за вплив на президента, а ключові діючі особи та їх оточення, яке отримало необмежену владу, не нехтували принципом: мета виправдовує засоби, що врешті-решт вилилось в політичну кризу. Разом з тим політична криза середини 1980-х років була породженням курсу американського керівництва на відновлення домінуючих позицій країни в зоні Перської затоки та в цілому політики посилення глобального лідерства Сполучених Штатів. Правлячі кола країни не вважали недоречним використання незаконних засобів для захисту своїх економічних і реалізації стратегічних інтересів, як вони їх розуміли.

Прагматизм Versus демократія: українсько-американські відносини за президентства В. Януковича

2025-04-07T13:39:38+03:00

У статті висвітлено та проаналізовано розвиток двосторонніх відносин США та України за часів президенства В. Януковича (2010-2013). Визначено, шо від початку Київ і Вашингтон прагнули до налагодження конструктивної та практичної співпраці та деполітизації порядку денного відносин. У цей період пріоритет надавався таким питанням як енергетика, ядерна безпека, інвестиції та торгівля, економічні реформи, нерозповсюдження ЗМЗ, охорона здоров’я. Незважаючи на зменшення інтенсивності двостороннього діалогу, відносини із Сполученими Штатами розглядалися українським керівництвом як один з головних зовнішньополітичних пріоритетів у рамках геополітичного балансування між Росією та Заходом. У свою чергу адміністрація Б. Обами у 2010-2013 рр. діяла вкрай пасивно на пострадянському просторі та не запропонувала своє бачення українсько-американських відносин, що було результатом політики перезавантаження відносин з РФ. Наприкінці цього періоду Україна де-факто випала із поля зовнішньополітичної уваги Вашингтону. На офіційному рівні США відтворювали традиційну риторику щодо стратегічних відносин з Україною, прагнучи утримати українське керівництво від зближення з Москвою, так і від авторитарного відкату у внутрішній політиці, але при цьому уникали будь-яких практичних дій з протидії тиску Росії на Київ. Головним бар’єром для розвитку двосторонніх відносин країн за президентства В. Януковича стало прогресуюче погіршення ситуації з демократією в Україні, що не могло не впливати на ставлення демократичної адміністрації США до нової української влади. Поворотним моментом у цьому зв’язку стало ув’язнення у жовтні 2011 р. колишнього прем’єр-міністра та лідера опозиції Ю. Тимошенко. Як результат, з середини 2011 р. українсько-американські відносини почали розвиватися по низхідній, супроводжуючись постійною критикою з боку Вашингтону відходу української влади від демократії, а після парламентських виборів в Україні у жовтні 2012 р., які відзначилися численними порушенням, США поставила на паузу відносини з Україною, які втратили навіть видимість стратегічного партнерства. Натомість адміністрація В. Януковича намагалася використати участь великих американських компаній «Chevron» і «Exxon Mobil» у спільних проєктах в енергетиці як буфер від критики США щодо проблем з демократією у країні, але без успіху.

Потрібна крихкість: короткий огляд теорії миробудування

2025-04-07T13:45:46+03:00

Держава або територія після збройного конфлікту є новою реальністю, що конструюється. Процес миробудівництва охоплює велику кількість заходів, спрямованих не лише на відновлення територій, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, а й, насамперед, визначення та укріплення структур, діяльність яких спрямована на посилення та консолідацію мирних зусиль і унеможливлення повторення конфлікту. У цій статті здійснено спробу окреслення основних теоретичних підходів і перспектив у дослідженні та реалізації миробудівництва. Ключовим міждисциплінарним дослідницьким підходом до розуміння зазначеного процесу є його сприйняття через врегулювання конфліктів, що представлено у цій статті. Концептуальний аналіз висвітлив відмінні риси розбудови миру порівняно з дотичними взаємопов’язаними термінами, такими як превенція конфліктів, підтримання миру, встановлення миру, післявоєнна відбудова, державотворення, націєтворення та примирення. Структурно-функціональний аналіз дав змогу диференціювати теоретичні підходи щодо залучення до миротворчої діяльності. Проаналізовано відмінності між розбудовою миру зверху вниз і знизу вгору. Розкрито сутність ієрархічного підходу через ліберальну парадигму на противагу ідеї гібридного миру. Підкреслено винятковий вплив трансформаційного підходу на миробудівництво. Описано сучасну тенденцію вирішення космополітичних конфліктів. Наголошено на переважному сприйнятті розбудови миру як життєздатного заходу під час нестабільної фази постконфліктної взаємодії й такого ж стану учасників конфлікту, особливо в контексті здатності до гнучкості та адаптації до мінливих обставин і змін. У цій статті авторки не прагнуть вичерпно представити всі наявні теоретичні засади розбудови миру; радше, метою є окреслення відмінних рис миробудівництва, а також сприяння подальшим науковим розвідкам у цій галузі.

Вплив цивілізаційних чинників на зовнішню політику Індії та її роль у сучасних міжнародних відносинах

2025-04-07T13:52:06+03:00

У статті розглядаються чинники, що визначають зовнішню політику Індії, серед яких особливе місце займають цивілізаційні засади та специфіка розвитку країни, сформовані ще в період стародавньої Індії. Окремо наголошується, що за останні десятиліття основною метою Індії було досягнення статусу однієї з провідних держав світу. В цьому контексті особливу увагу приділено активній зовнішньополітичній діяльності Індії, спрямованій на підвищення її ролі і впливу в глобальному масштабі, а також у регіоні Південної Азії, де країна прагне стати лідером. Індійські цивілізаційні принципи, що сформувалися протягом тисячоліть, стали важливою основою не лише для соціально-економічного розвитку, а й для формування міжнародного іміджу країни. Ці принципи допомогли Індії не тільки досягти значних успіхів у сфері економічного зростання та модернізації, але й сприяли створенню збалансованої та прорахованої зовнішньої політики. Країна зробила основний акцент на підтримці нейтралітету та національної незалежності у міжнародних справах, що дозволяє їй маневрувати між різними глобальними і регіональними політичними силами. Особлива увага в статті приділяється аналізу нейтральної позиції Індії щодо проблеми російсько-української війни. Така позиція значною мірою обумовлена глибокими цивілізаційними особливостями Індії, її історичними традиціями нейтралітету в міжнародних конфліктах і прагненням зберегти стратегічну рівновагу у відносинах з різними державами. Ці принципи, у свою чергу, не повинні заважати розвитку конструктивного діалогу між Індією та Україною. Збалансований підхід до зовнішньої політики дає Індії можливість зміцнювати свої дипломатичні відносини з різними країнами, включаючи Україну, і сприяти подальшому розвитку двосторонніх відносин, зберігаючи при цьому нейтралітет у спірних міжнародних питаннях. Таким чином, Індія, спираючись на свою історичну і цивілізаційну спадщину, успішно рухається до досягнення статусу глобального лідера. Її зовнішня політика, заснована на принципах нейтралітету та незалежності, дозволяє країні зміцнювати свої позиції на міжнародній арені, не вступаючи в жорсткі глобальні та регіональні протистояння та активно підтримувати мир і стабільність у світі.

Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО: ризики та перспективи безпеці

2025-04-07T14:20:55+03:00

Дослідження присвячено визначенню ризиків та перспектив вступу Фінляндії та Швеції до НАТО. Прийнято вважати, що у період холодної війни в північноєвропейському регіоні встановився певний геополітичний баланс. Історія довела, що для більшості військових операцій у Балтійському регіоні потрібен доступ до повітря, моря та землі Фінляндії. Особливо важливим є контроль над Аландськими островами, які межують зі шведськими водами та служать «східними воротами» до Балтійського моря. Пропозиції (вимоги) Російської Федерації щодо гарантій безпеки, які були направлені МЗС Росії для обговорення 15 грудня 2021 року та оприлюднені 17 грудня 2021 року, часто називають головною причиною офіційного та рішучого вступу Фінляндії та Швеції до НАТО. Тобто, запропоновані Російською Федерацією США та НАТО проекти угод про гарантії безпеки, зокрема про нерозширення Альянсу на схід і обмеження будь-якої передової присутності, були сприйняті Фінляндією та Швецією як неприйнятна спроба посягати на їхній національний суверенітет і право визначати, як забезпечити свою безпеку. Зрештою, повномасштабний військовий конфлікт в Україні, який розпочався 24 лютого 2022 року, часто називають основною причиною вступу Фінляндії та Швеції до НАТО. Саме цей конфлікт підкреслив значну військово-політичну напругу та загрози з боку Російської Федерації та остаточно переконав уряди Фінляндії та Швеції, а також уряди держав-членів НАТО в необхідності розширення Північноатлантичного альянсу на основі Фінляндії та Швеції. Однак проблема є набагато ширшою та глибшою, і її генезис не обмежується нещодавніми (ультиматумними) пропозиціями Російської Федерації щодо гарантій безпеки та/або військового конфлікту в Україні. Крім того, вступ Фінляндії та Швеції до НАТО не обов'язково означає підвищення безпеки для цих країн і блоку НАТО в цілому.

Геополітичні небезпеки пострадянського світопорядку: припущення З. Бжезинського та сучасні тренди

2025-04-07T14:29:36+03:00

У статті розглядається те як у своєму прагненні продовжити «американське століття» в Євразії З. Бжезинський тверезо оцінював ймовірні загрози американському домінуванню та нові глобальні зсуви. Дилеми, що стоять перед американським керівництвом, істотно ускладняються самим характером світової ситуації, що склалася: пряме і глобальне застосування військової сили стає тепер все вкрай ризикованою справою, про що свідчить кривавий досвід російсько-української війни. Останнім обмежувачем тут є ядерні озброєння. Додатковим обмежувачем є економічна взаємозалежність держав, що продовжується майже у часи військових зіткнень. Це робить малоуспішним використання у політичних цілях економічного шантажу. Суб'єкти «санкційної стратегії», які завдають удари по «об'єкту економічних санкцій», теж зазнають чималих втрат. Порівнюючи геополітичний підхід З. Бжезинського, особливо виражений в його роботі «Стратегічний погляд» з підходом І. Валлерстайна, якій базується на принципах світ-системного аналізу та з цивілізаційним підходом С. Хантінгтона, якій найбільш переконливо презентований в його роботі «Зіткнення цивілізацій», можна зробити висновок про те, що при всій різниці цих методологій всі вони сходяться в одній точці, – в точці констатації фундаментальної зміни світового порядку, появи нових трендів світового розвитку, початку фази гостроконфліктних перетворень протягом тривалого часу. Ця позиція знаходить своє підтвердження і в новітніх дослідженнях нової генерації дослідників першої чверті ХХІ століття.. Починається епоха запаморочливого політичного «дрифту» великих держав з поперемінним натисканням то на акселератор то на гальма військово-силової політики. Починається небезпечна гра «всіх проти всіх», гра за те, щоб стати новим «царем гори» - ризикована багатоходова гра на межі фолу.

Глобальні організаційні та ціннісні трансформації економічної безпеки

2025-04-07T18:38:02+03:00

У статті досліджуються глобальні організаційні та ціннісні трансформації, які суттєво впливають на забезпечення економічної безпеки в умовах сучасних викликів. Розглянуто вплив процесів глобалізації, змін у світовій політичній та економічній системах, а також технологічних інновацій на формування нових умов для підтримання економічної стабільності. Визначено, що ці зміни зумовлюють як нові можливості, так і ризики для країн, що прагнуть зберегти свою економічну автономію та інтегруватися у світові ринки. Окрему увагу приділено трансформаціям міжнародних економічних організацій, таких як Всесвітня торгова організація, Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Проаналізовано їхню роль у регулюванні глобальної економіки, зокрема через встановлення нових стандартів і правил. Розглянуто, як зміна політики цих організацій впливає на економічну безпеку окремих держав, зокрема шляхом запровадження структурних реформ та адаптації до нових глобальних реалій. Висвітлено зрушення у глобальних ціннісних орієнтирах, які набувають дедалі більшого значення в міжнародних економічних відносинах. Серед них – ідеї сталого розвитку, соціальної справедливості, екологічної стійкості та корпоративної соціальної відповідальності. Підкреслюється, що ці зміни впливають на економічну політику як на національному, так і міжнародному рівнях, формуючи нові підходи до регулювання економічної діяльності. Особливий акцент зроблено на економічній безпеці України, яка стикається з викликами, спричиненими військовою агресією РФ та міжнародними санкціями проти агресора. У статті проаналізовано, як глобальні трансформації впливають на адаптацію економічної політики України, зокрема у контексті інтеграції до світових ринків та забезпечення стійкості в умовах зростаючої конкуренції й нестабільності. Визначено ключові виклики та перспективи, пов’язані з глобальними змінами. Технологічний прогрес, цифровізація економіки, розвиток інноваційних підходів до енергетичної безпеки та фінансових технологій розглядаються як головні рушії для забезпечення економічної стабільності у світі. Запропоновано рекомендації для формування ефективної економічної політики, яка б відповідала сучасним глобальним стандартам та сприяла збереженню економічної безпеки держав.

Вплив санкційної політики на економічну стабільність: аналіз суспільно-політичних наслідків

2025-04-07T18:44:19+03:00

У статті досліджено вплив санкційної політики на економічну стабільність та її суспільно-політичні наслідки. Автор розглядає санкції як багатовимірний інструмент міжнародного впливу, який може мати як позитивні, так і негативні ефекти на державу-ціль. Особливу увагу приділено економічній безпеці України в умовах військової агресії РФ та впливу міжнародних санкцій на національну економіку. Дослідження висвітлює ключові механізми дії санкцій, їхню ефективність та наслідки для економічної та політичної стабільності. Розглянуто основні види санкцій – енергетичні, фінансові та продовольчі – та їхній вплив на економічну безпеку держав. Аналізується, як санкційна політика впливає на рівень життя населення, рівень безробіття та стабільність фінансової системи. Приділено увагу питанню економічної нерівності, що посилюється під впливом санкцій, особливо для вразливих верств населення. Автор досліджує соціально-політичні аспекти санкційної політики, зокрема її вплив на внутрішню політичну динаміку. Висвітлюється роль санкцій у консолідації або дестабілізації політичних режимів залежно від специфіки суспільства та рівня довіри до влади. Окремо акцентовано на інформаційній складовій санкційної політики. Автор аналізує, як медіа та громадська думка впливають на ефективність санкцій та їхню сприйнятливість серед населення. У країнах, що вводять санкції, медійні наративи формують суспільне сприйняття їхньої необхідності, тоді як у державах-цілях активно використовуються контрпропагандистські стратегії для їхньої дискредитації. Підкреслюється важливість інформаційних стратегій у формуванні суспільної підтримки санкційної політики. Зроблено висновок, що санкції є потужним інструментом міжнародної політики, проте їх ефективність залежить від контексту їхнього застосування, глибини економічних взаємозв’язків та політичної ситуації в державі-цілі.